"Ми хотіли виїхати ще п'ятого березня, але не було коридору з міста", - згадує Ігор Ситник із Маріуполя. До війни він працював вальцувальником на комбінаті Ілліча.

Каже, що найстрашніше було, коли із літаків скидали бомби. Їхній будинок хитався з боку в бік. Коли в місті відключили газ, то десять днів їм доводилося готувати їжу на багатті на подвір'ї свого будинку. 14 березня чоловік піднявся на верхні поверхи найближчої чотирнадцятиповерхівки та спіймав зв'язок, щоб зателефонувати друзям у Запоріжжя. Вони сказали, що напередодні окупанти випускали людей на машинах. Наступного дня вони зібралися та вирішили виїжджати з рідного міста.

Жахливо було виїжджати і бачити мертвих людей на вулицях