Ми переїхали в Київську область чотири місяці тому. Після того, як ховалися в бомбосховищах, змінили кілька міст і квартир. Від нашого будинку в Дебальцевому не залишилося нічого.

У мій будинок влучило три снаряди від «Граду», і пізніше, як виявилося, тижнів за два, ще два влучило. Мені доводилося рятувати своїх дітей від обстрілів. Одного разу, коли я бігла до підвалу, кілька секунд – і я б загинула. У цей час вбило двох людей. Одну жінку біля під'їзду – осколок влучив в око. У неї троє дітей залишилося.

У Іванковичах ми живемо в будівлі, де була сільська пошта. Меблі та все найнеобхідніше принесли небайдужі люди. Ми беремося за будь-яку роботу. Я мию машини, а моя мама Світлана робила ремонти. Одного разу, коли вона білила хату, впала, зламала ногу і руку. І далі працювала зі сльозами, з болем брала лопату, брала ганчірку… Каже, треба годувати сім'ю.

 Але ж цю руку вона вже раз ламала в ДТП, але до кінця не змогла відновити її працездатність. Після другого перелому знову довелося робити операцію, інакше рука взагалі перестала б слухатися. Операція пройшла успішно. Була дуже важка. Але поставили сучасні пластини.

 Усі пережиті негаразди ми сприймаємо як випробування, дані для того, щоб не зупинятися і жити далі.