Усе життя ми будувалися, було все нормально. І раптом нічого не стало.

Я у свій власний будинок заходжу рідко, тут все нагадує про ту серпневу ніч 2014 року. Тут тріщини на стінах, розгромлені меблі та старовинний годинник, у якому зупинилися стрілки. Тоді житлові квартали Мар'їнки накрила артилерія. І один зі снарядів розірвався біля нашого будинку. Вибило стіну. Ми з дружиною дивом вижили. У будинку все погоріло.

Минулу зиму ми зимували в будинку для літніх людей. А цьогоріч повернулися на руїни. Живемо в комірчині, яка раніше була курятником. Тепер це і вітальня, і спальня, і кухня.

Приготувати вечерю треба встигнути до вечора – потім починаються обстріли. І ми біжимо до підвалу. Там у нас саморобне ліжко й теплі речі завжди напоготові. Ми знаємо, що з 7 до 9 вечора йде обстріл, тому на старті. Але удень на вулицях теж небезпечно.