Мені 23 роки. Я живу в місті Слов’янськ з чоловіком і сином. Коли в місті було неспокійно, ми виїжджали в передмістя – селище Билбасівку. 

24 лютого ми прокинулися від вибухів, від яких навіть вікна задрижали. Подивилися новини й дізналися про початок війни. 

Ми не зіткнулися з гуманітарною катастрофою, бо отримували гуманітарну допомогу.

Мене шокував удар по залізничному вокзалу в Краматорську. Ця звістка довела мене до сліз. 

Хочу, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Надіюся на наших воїнів. Чекаю перемоги. Мрію про відбудову країни й про те, щоб у мого сина було мирне майбутнє.