Я з 2007 року проживаю в Горлівці, у селі Зайцеве, безпосередньо в Жованці. Живемо з чоловіком Олександром Іллічем. Пенсіонери.

У серпні 2015 року в нас біля будинку розірвалися два снаряди, вікна вискочили. Чоловік дуже важко це пережив. У нього стався широкий інфаркт, інсульт і параліч лівої сторони. Ми залишалися там жити.

Чоловікові вже 80 років, мені 79. Без підтримки людей нам було б дуже важко, а так усі труднощі з нами розділяють люди. У нас розбите все подвір'я. Літня кухня, три сараї, колодязь, альтанка. Паркана немає зовсім. Залишився в нас льох і гараж з розбитим дахом. У нас на садибі 11 ям від снарядів.

2014 року почалася війна – і все пішло прахом

Я народилася в робітничій сім'ї в селі Зайцеве. Чоловік – теж у робітничій сім'ї Луганська. Після школи працювала два роки на шахті «Комсомолець», закінчила Дніпропетровський інститут залізничного транспорту. Отримала направлення на станцію Горлівка Донецької залізниці, потім – у вантажно-транспортне управління «Артемвугілля». 1993 року пішла на пенсію.

Чоловік закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. Викладав у філії Горлівського автодорожнього інституту, працював на шахті «Кочегарка». Пішов на пенсію 1987-го.

Я перенесла кілька операцій, і за порадою лікарів поміняти клімат, ми поїхали в Ізюм Харківської області. Прожили там до 2007 року. Потім переїхали в село Зайцеве, де поховали моїх батьків. Необхідно було доглядати за могилами, а їздити на таку відстань стає важче. У Зайцевому жили мої брати. Але з чотирма братами нам випало жити недовго.

2014 року почалася війна – і все пішло прахом. Один брат помер, іншого забрали діти в Нижньовартовськ, третьому розбили будинок, і йому довелося виїхати до сина в Красний Лиман. Залишилися ми з одним братом.

З 2015 року пішли одні неприємності. У березні чоловікові зробили операцію, вивели катетер; щоб поміняти його, необхідно чоловіка возити до Артемівська. Дякуємо військовим, возили його до Артемівська.

Дякуємо сусідам, нашим волонтерам, вони нам дуже допомагали. Щиро дякуємо Фонду Ріната Ахметова за їхню підтримку й гуманітарну допомогу. Дякуємо вірянам, які приїжджали до нас і привозили допомогу. Дякую волонтерам, які привозили нам продукти й речі. Дякуємо військовим лікарям і медсестрам, які відгукувалися на наше прохання і завжди надавали необхідну медичну допомогу. Дуже ми вдячні волонтерам нашого селища й усім жителям, які завжди нас підтримували й допомагали.

Одного ми бажаємо – щоб настав мир і спокійне життя. І дуже хотілося б, щоб до нас могли приїжджати діти, онуки, племінники та правнуки, які нам могли допомогти. Зараз до нас, у Зайцеве, пускають тільки тих, які тут мають приписку. У нас багато родичів, але приїхати не можуть.