Наша сім'я з 4 осіб була змушена залишити свій будинок і виїхати з окупації на територію, підконтрольну Україні. Нами було прийнято рішення переїхати до Києва, дуже було складно влаштуватися на новому місці, тому що потрібно було все починати з початку.

У нашій сім'ї двоє дітей – дочка 11 років та син 4 роки. У Києві діти пішли до школи та садочка. Дуже складно знайти постійну роботу. У орендованій квартирі довелося придбати все необхідне для життя, тому що брали з собою все по мінімуму, сподіваючись незабаром повернутися. З початком війни наше життя докорінно змінилось, ми втратили роботу, діти втратили спілкування зі своїми друзями.

Бачити окупантів в місті та чути вибухи на околиці міста, де точилися бої – це найстрашніше.  На початку окупації в місті зникли ліки, їжа подорожчала в рази, і щоб її придбати, приходилося відстоювати величезні черги.

Діти були свідками, як окупанти їздили по місту на бтр і наставляли свою зброю на мирних людей. Щоденні вибухи лякали. Також при виїзді з оккупації потрапили під обстріл оккупантами, що дуже налякало дітей. Діти дуже скучили за рідною домівкою і дуже хочуть повернутися. Але на даний момент це неможливо, бо там їдуть бойові дії.