Про довоєнне минуле Надія Петрівна, як і всі жителі Донбасу, згадує з ностальгією. Пережила обстріли та бачила смерть, тому найбільше у світі бажає миру.

До війни я мала хороше життя. Я на той час уже вийшла на пенсію як держслужбовець і отримувала 300 доларів пенсії. А оскільки 10 років мені її не збільшували, я через інфляцію почала отримувати 60 доларів. Я стала жебрачкою.

Війна для нас розпочалася у 2014 році. Тоді вулицю Островського розбомбили, загинули люди. І біля мене бомби падали, і біля будинку моєї мами снаряд розірвався, шибки побило, дах був зірваний. Людині 85 років, ледь жива залишилася. Тепер, коли грім загримить, ми вже думаємо: невже знову починається?

Біля мене бомби падали, і біля будинку моєї мами снаряд розірвався

Моя дочка ще до війни поїхала до Києва, там і живе. А ми з людьми збиралися групами, у підвалах сиділи.

Мрію, щоб Станиця стала такою, якою була до війни. Який у нас район був… Це був квітучий край, а перетворився на хутір. Ми були багаті, торгували, а тепер жебраки. Багато вулиць пусті, будинки покинуті, ніхто нічого продати тут не може.

Останнім часом, звісно, почала відроджуватися [Станиця]. Тим, хто повернувся, допомогли відновити будинки. Ось і у мами моєї три вікна вставили, дах перекрили, сестрі вікна замінили.