Спогади про стрілянину й вибухи довго не відпускали жительку Костянтинівки. Навіть безпечні феєрверки змушували серце колотитися від страху.

Війна – це жах і кошмар для мене. Важко було все переживати, чути. Ніколи не думала, що таке може з нами трапитися. Прабабуся говорила: «Аби не було війни». Я думала, яка там війна, що вона вигадує? Тепер ми відчули це все на собі.

У нас у Костянтинівці нічого не вибухало, але було чутно «Гради» так, що тремтіли вікна та шибки. Це дуже страшно. Я після цього дуже довго не могла чути феєрверки. У мене була паніка, серце зупинялося.

Було чутно «Гради» так, що тремтіли вікна та шибки

Усе почалося, коли зі Слов’янська йшли військові в Донецьк. Була мертва тиша, і пів дня над містом кружляв літак. Я запам’ятала, тому що в цей день хрестили онука. У цей день моя сестра виїхала з міста. Вони зараз живуть у Росії. Була тиша й літаки. Мені було дуже страшно.

До цього я знала, що було в Слов’янську. Ми спілкувалися із сестрою телефоном. Там уже стріляли «Гради». Це був червень 2014 року. У людей у Слов’янську була паніка, плакали, не хотілося переїжджати. У когось десь були рідні, а так куди поїдеш, кому ти потрібен? Сестра із чоловіком жили у своєму будинку, там не так страшно, тому що підвал був постійно відкритий, і було де сховатися.

Діти пожили три місяці в Москві й повернулися. Я багатьох знаю, хто виїжджав і повертався. Тут все налагоджено: побут, будинок...

Запам’яталося, коли я в 2015 році поїхала до сестри в Геленджик, і там була купа феєрверків. Цілу годину були салюти, а я дивилася на людей і розуміла, що вони радіють, а в мене всередині паніка, страх, колотилося серце. Якщо сам цього не пережив, ніколи не зрозумієш. Коли почалося авіашоу, мені хотілося лягти на підлогу, обійняти голову руками й так лежати. Я ніколи не думала, що мене будуть лякати салюти. Час минув. Як кажуть, час лікує, усе заспокоїлося.