Пінчук Анастасія, 2 курс, Державний професійно-технічний навчальний заклад  «Роменське вище професійне училище» 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Скляр Алла Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Це був звичайний лютневий ранок 2022 року, але він докорінно змінив життя нашої родини та й країни вцілому. Усі новини в інтернеті кричали про початок повномасштабної війни на території України. Вона незваною гостею тихо підкралася до мого мальовничого та стародавнього міста Ромен.

Звичайно, тоді вперше я спочатку відчула справжній страх, але його перебороло сподівання, що це все незабаром скінчиться. У думках було лише одне запитання: «Як жити далі?»

Серце моє розривав страх за матусю, маленьку сестричку та тата.  Йшли години, дні, тижні та місяці невизначеності. Багато сімей повиїжджали з країни, для того, щоб захистити себе та своїх дітей. Але є і ті, хто залишився. До їх числа входить і моя родина, яка вперто вірила, що ось-ось все скінчиться. Та не так сталося. Жорстока,  варварська, бездушна війна  мертвими кроками йшла моєю країною, забираючи  почуття безпеки й спокою та  залишаючи за собою тільки смерть та руйнування.

Кожного разу, коли я читала в новинах про ракети в своїй Сумській області, я відчувала страх, який паралізує волю та відчуття.

Я добре знаю, як звучить вибух, коли ракета вагою 500 кілограмів падає на будівлю. І саме це довелося мені пережити, коли поряд із моїм будинком було зруйновано школу, під завалами якої загинули педагоги.  Саме в такі моменти людина може переглянути свої принципи та ідеали, зрозуміти й визначити сенс і мету людського життя, навернутися до Бога.  

Знаючи, що війна - це завжди хаос, руйнування, сльози, кров та смерть, моя мама чітко розуміла, у такий складний час не можна стояти осторонь подій, які відбуваються навколо нас.

Тому ми разом з ненькою приєдналися до групи місцевих волонтерів, яка облаштувала в міській школі місце для приготування їжі, яку відправляють в гарячі точки нашої країни. Там щодня ми готуємо вареники, печемо пироги, тістечка і все це відправляється нашим захисникам на блок-пости. А ще ми розпочали  виготовляти маскувальні сітки та «кікімори», вплітаючи в них молитви за мир та безпеку наших воїнів.  Переконана, що спільна робота, взаємна підтримка та взаєморозуміння — ось запорука успішної боротьби за нашу незалежність.

Адже наша нація незламна, працьовита, дружня, гостинна, сильна, щедра, співуча і ніхто її не здолає.

Сьогодні, як ніколи, актуальні слова Великого Кобзаря:

Борітеся – поборете! Вам бог помагає!

За вас правда, за вас слава і воля святая!

Я щиро вірю, що минуле військове літо стане останнім, і невдовзі здійсниться моя мрія: я поїду на відпочинок до моря в мирний час. Сподіваюся, що саме наступного літа це стане реальністю.