«Був такий – Турист. Техніку позабирав, а в дітей – іграшки»

Селище Високопілля, що на Херсонщині, пробуло під російською окупацією сім місяців. Солдати РФ збиткувалися над жителями, грабували, мародерили, а одну родину – вбили, розказують місцеві. Після звільнення у вересні 2022 року населений пункт поступово повертається до життя. Але ті, хто був в окупації в рідному селищі, досі не можуть згадувати про пережите спокійно. Про це розповідає Радіо Свобода.

Артем і Юлія – батьки трьох маленьких дітей. Усі сім місяців окупації багатодітна родина пробула в рідному Високопіллі разом зі своїми родичами, серед яких – сліпий батько. Кажуть: спершу – сподівалися, що російських солдатів швидко виб’ють, потім – ніякої можливості виїхати вже не було.

Юлія, жителька Високопілля, яка пережила сім місяців окупації військами РФ

Діти пів року не бачили ні фруктів, ні овочів. Щось посадити, виростити – не було змоги

Юлія:

Майже пів року родина прожила у підвалі. Город не саджали – було небезпечно. Харчувалися тим, що могли дістати: м’ясом, молоком і яйцями. Хліб пекли самі, розповідає Юлія.

Діти пів року не бачили ні фруктів, ні овочів. Щось посадити, виростити – не було змоги. Готували – і в підвалі, і всяк. І земля на голову сипалася. Всяке було. До підвалів не добігали. Дітей також – бувало встигали до підвалів, а бувало – вже сиплеться, стоїш. Троє дітей – рік, два і шість. На Бога уповали, молилися, всі молитви згадували.

Подружжя з дітьми жило у батьків. До своєї хати, щоб попорати невелике господарство, чоловікові доводилося щоранку їздити під обстрілами.

«Щоб не потрапити під обстріли, ми вирахували час, коли обстрілюють, і тоді вранці їздили вправлятися до господарства. Хоча бувало й потрапляв під обстріли», – каже він.

Їх не цікавило – скільки в мене дітей. Їхнє завдання було – пограбувати. Якщо їм щось не подобалося – забирали з собою

Юлія:

Окупанти хазяйнували в селищі всі сім місяців, навідувалися й до родини Артема та Юлії. Позабирали речі, навіть дитячі іграшки, каже жінка.

«Був такий – Турист. Приїздив, погрожував. У нього була така фраза: «Хоть мал, хоть стар – расстрел на месте». А ще – «Колено прострелю!». Ми боялися. Це російський найманець. Він був схожий на корейця. Приїздив на початку і наприкінці приїздив. Техніку позабирав, усе, а в дітей – іграшки, планшетики. Їх не цікавило – скільки в мене дітей. Їхнє завдання було – пограбувати. Якщо їм щось не подобалося – забирали з собою», – розказує дружина.

Артем з сином

Чоловікові довелося двічі побувати в руках чужинців: у нього виявили заряджений мобільний телефон, адже він крадькома користувався генератором. Бити – не били, говорить Артем, але отруту їсти примушували.

У мене був генератор, і я заряджав від нього телефон. Я і людям заряджав телефони. Мене спіймали. Побачили заряджений телефон. Кажуть: чого заряджений? Я спершу збрехав, мовляв, у мене батарея. Але приїхав найманець, кореєць, обшукував у нас повністю всю хату. Зразу не забрав генератор, а через два тижні – забрав. А я якраз вдів тестеву курточку, а там у кишені була отрута, «щуряча смерть». Мене змусили їсти її. Їв. Нічого, нормально... Живий-здоровий.

Артема також залучали до захоронення односельців. Хтось із них загинув під час обстрілів, хтось – помер своєю смертю. За час окупації, каже чоловік, у селищі зникли безвісти 20 людей.

«За окупації мені довелося поховати людей п’ять-шість. Вони загинули в результаті артобстрілів. В трунах ховали, ставили хрест. Все було, як слід. Самого обряду поховання не було, бо батюшки не було. Коли центр обстрілювали – я не їздив, не ризикував. Копали могили ті, хто ближче до кладовища живе. А зараз займаємося – викопуємо для ексгумації», – розповів Артем.

У дворі в родини

Зразу стало спокійно стало на душі, радісно, що нас звільнили

Юлія:

Селище звільнили від російської армії 3 вересня. Українських військових, говорить його дружина, зустрічали зі сльозами радості.

«Вони так зненацька заходять у двір. «Добрий день», – кажуть. Я така: чи вже «ці» «добрий день» навчилися, чи вже наші? Це вже наші! «А як ви тут були?»... «Та отак-от були», – кажу. Дуже радісно було. Зразу стало спокійно стало на душі, радісно, що нас звільнили. Вижили, просто вижили», – говорить Юлія.

Зараз багатодітна родина намагається налагодити побут, щоб якось перезимувати.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.