Війна внесла в наше життя багато тривоги та невизначеності. Я бачу, як це вплинуло на мою дитину, її вік є найкращим часом для мрій і планів, а тепер вона часто замислюється про те, що буде завтра.

У перший день повномасштабної війни ми були вдома. Ми спали, коли прокинулися від дзвінків родичів. Я одразу ввімкнула новини і зрозуміла, що почалося. Було страшно й незрозуміло, що робити. Першим ділом я перевірила дитину, щоб переконатися, що з нею все гаразд. Той день був дуже напруженим і тривожним. Я розбудила дитину і сказала, що почалася війна. Спочатку вона не розуміла, що це означає, і питала, чи це точно серйозно. Я намагалася пояснити, що зараз головне – бути готовим до всього і діяти за ситуацією. Вона виглядала розгубленою, не знала, як реагувати.

Для мене був найстрашніший день – коли почалась війна, а мій чоловік знаходився у Києві. Ми дивились новини і бачили весь жах, що там відбувався. 

Ми дуже сильно хвилювались як він і чи зможе він дістатись додому. 

Коли в нього вийшло виїхали, ми переживали, як він доїде. 

Як тільки він приїхав додому, то зібрав речі і пішов в військкомат, для того, щоб стати добровольцем і захищати нашу родину.

Це було 25 лютого, а 26 у доньки був день народження, це було дуже травмуюче для неї.

Ми стикнулися з психологічними труднощами: я стала більш емоційною, можу легко розчулитися через дрібниці, що раніше так сильно не проявлялось. Донька стала тривожнішою — іноді хвилюється без видимої причини, їй важче засинати, і зʼявилось багато негативних емоцій, через великий стрес вона могла втрачати свідомість та були панічні атаки у скупченні людей (раніше такого ніколи не було, вона сама мені розповідала, що ніколи б не подумала, що з нею таке може трапитись). 

Ми вирішили звернутись до психолога у соціальний психологічний центр.

З гуманітарною катастрофою під час війни, на щастя, не стикнулися.

У нас є особлива річ, з якою пов’язана наша особиста історія війни – чоловік зміг ненадовго приїхати додому і привіз нам прапор, на якому були підписи його побратимів. Він трохи брудний та на ньому видно дірки, але він особливий для нас. Коли Соня побачила цей прапор, то одразу ж попросила допомогти повісити його їй на стіну . 

На цьому прапорі є підписи тих людей, яких вже немає з нами, 

тому ми не готові віддати його музею.