Я живу у Вугледарі майже два роки з чоловіком, дітьми та онуками. Я втекла всього за кілька годин до сильного обстрілу. Це було літо 2014 року. Якби хтось був у городі або на вулиці, нікого б у живих не залишилося.

Моя дочка Світлана ніколи не забуде, як із маленьким сином Родіоном сховалася в підвалі. Заспокоювали дитину довго й усією сім’єю.

Випробування війною пройшов і 10-річний брат Родіона Кирило. Він намагається не згадувати про пережите й добре вчиться.

Усі вони мріють потрапити додому, але дорога назад закрита. У Мар’їнці досі неспокійно. Але ми дуже хочемо повернутися.