Козачина Марія, 11 клас
Розважівський ліцей Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Герасименко Тетяна Миколаївна

Війна. Моя історія

Той останній день, коли я насолоджувалася мирним життям,і досі в моїй пам'яті. А потім на мене зненацька звалився важкий тягар війни, хоча незадовго до початку повномасштабного вторгнення рф в мою країну я відчувала її смертоносний подих, переглядаючи сторінки соціальних мереж.

Ранок 24 лютого 2022 року був для мене звичайним: я збиралася до школи,раділа зустрічі з однокласниками. Цю рівновагу порушили батьки. Мама була в паніці. А тато промовив страшне слово:"Війна!".Але я була,на диво спокійна,бо ще не усвідомлювала, що несе в нашу сім'ю і країну ця біда.

Наступного дня з далеку ми чули звук вибухів і пострілів. Вони не лякали мене: підсвідомо я очікувала на щось гірше. І не дарма.26 лютого ми всією сім'єю за традицією зібралися помолитися(мій тато-священник). Тоді моє серце не відчуло що це останній день, коли ми будемо всі разом - тато,мама,сестра і я. Тато тоді поїхав на церковну службу у сусіднє селище, територія якого вже була окупована і де велися бойові дії. Більше я свого тата не бачила:по дорозі додому на околиці Іванова він був впритул убитий орками. Тоді, закінчилося моє дитинство.

Все, ніби зупинилося, завмерло в мені. Не було страху перед винищувачами ворога, які шуліками ширяли в небі. Так тривало, поки я не почула,що відбувається в окупованих селах. Тоді, з'явився страх. Він помилився,коли в село заїхала ворожа техніка. Ще був страх перед невідомістю. І було єдине бажання:сховатися під ковдрою, нібито це могло врятувати. Звучить безглуздо, але це якраз і рятувало тоді мою психіку.

Дні окупації здавалися вічністю 1 квітня ми були звільнені від окупантів. Це був найщасливіший день для всіх. Незабутнє відчуття полегшення переповнювало.

Після того відбулося багато подій, та наше життя вже не буде таким, як раніше.

...Де мій тато, орки???