Сталося це все 18 листопада 2014 року. Було пів на дев’яту вечора. Ми лягали спати – і почули шум. Спалах такий, ніби ракета. У сусідів затремтіло все, і у нас стало все падати. Я ще не спала. Підскочила до дитини меншої і нас відкинуло хвилею.
Я просто не усвідомлювала, що саме відбувається. Чую – тріщать дошки і падає шлакоблок. Я підскочила до дитини, у нас ліжечко в кутку стояло. Я його ковдрою до себе пригорнула, і нас відкинуло.
Хвилин через 10 чутно було, як люди розмовляють і ліхтариками світять. Прийшли, почали все відкидати. Де дитина була, Артем мій, я не усвідомлювала... Я знаю, що я його притиснула до себе. Не зрозуміла, куди він подівся. Нібито він залишився в стороні. У нашій кімнаті не всі стіни впали, а саме там, де ліжечко дитяче – там все ціле було. Я його, напевно, пересунула на ліжечку від кута.
Все це завалилося вже потім, коли нас дістали люди. Військові приїхали на швидкій допомозі. Вони нас перенесли з дому на вулицю і тоді остаточно кімната завалилася.
Чоловік спав на ліжку, і на нього впала найбільша частина шлакоблоку. На грудну клітку. І на смерть одразу. Коли його дістали, він не дихав. Мені так сказали. Я не чула ні крику, нічого. Я кликала його і Машу – і ніхто у відповідь, тільки чутно гуркіт, і все.
У доньки Маші була кома першого ступеня, рідина в голові, закрита черепно-мозкова травма і паралізувало ліву сторону. Вона була в комі 20 днів.
Ми звернулися до Фонду Ріната Ахметова, склали список - лікар написав, завідувач, що саме потрібно, яке обладнання, які ліки. І нам вчасно все привезли, вивели Машу з коми.
Через тиждень після цього, коли вона стала дихати сама, відправили до Харкова на операцію. Дуже важко з фінансами було. Теж зверталися до Фонду. Велике спасибі, що допомогли нам, вчасно надали допомогу. Ми лежали після операції місяць у Харкові. Маша почала ходити, розмовляти. До операції і після операції цілий місяць ми не купували жодних ліків. Ні пігулок, ні уколів – нічого ми не купували, нам все виділив Фонд.
Син Артем був один день у реанімації, потім його перевели в соматику, дитяче відділення. З ним все добре. У нього легкий струс був головного мозку.
Зараз Маша в школу пішла, у неї нові друзі, уроки. І вона вже набагато краще себе стала почувати. Перший рік після операції вона боялася, була така затиснута дівчинка, а зараз вона як нормальна дитина росте, розвивається.
До батьків їздимо, але на ту вулицю ми не ходимо. Одразу паніка у мене – починає одразу трясти. Незатишно себе почуваю. У мене і так тиск скаче. А у мене ще двоє дітей, якось не хочеться в лікарню лягати, не дай Бог, зі мною щось трапиться. Сподіваюся, що надалі все налагодиться, діти виростуть – і буде все добре.