Були випадки, коли у нас стріляли, діти боялися, але ми все одно залишалися жити на своїй батьківщині. Я була на восьмому місяці вагітності, коли почалися перші обстріли. Ми ховалися у підвалі.

Для нас перший день війни – коли на електропідстанцію почали скидати бомби. Так я його й запам'ятала, це було дуже тяжко.

У нас поруч знаходиться дамба, по ній весь час стріляють і вікна постійно тремтять.

Я, може, й хотіла б переїхати, але немає можливості. З нашої вулиці ніхто не поїхав. Тут і їхати нікому, переважно всі пенсіонери. Одні люди переїхали, у яких повністю зруйнували будинок, вони дивом залишилися живі.

Я отримувала на дітей продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова, Карітас також допомагав. Це була велика підтримка. Коли Фонд видавав допомогу, було дуже добре.

Дуже хочу, щоб закінчилася війна, і наші діти мали мирне небо над головами. Щоб вони спокійно лягали спати та спокійно прокидалися. Це моя головна мрія.