Тарасенко Поліна, ОЗО Матвіївський ЗНВК «Всесвіт», с.Матвіївка

Есе "День, коли почалась війна"

Я не зовсім зрозуміла взагалі, що трапилось. Пам’ятаю, як було страшно за людей на Майдані у 2014-му. Війна триває майже вісім років. За цей проміжок часу мало що змінилося, майже нічого, окрім двох президентів. Пам’ятаю, як вперше побачила, як їдуть різні військові машини, величезні ешелони на залізничній колії. Було страшно за майбутнє.

Чимало дітей в нашій країні залишилося без батьків, вони віддали своє дорогоцінне життя за Україну і мир у ній. Кожного дня з 2014 року і до сьогодні на передовій гинуть наші рідні і просто невинні люди, які хотіли, щоб в їхніх дітей було світле майбутнє. Багато кого тяжко поранено, дехто при смерті. Дуже страшно за своїх родичів, які зараз живуть біля лінії фронту.

Я навіть уявити собі не можу, як це, коли ти прокидаєшся від звуку пострілів кожного дня. І коли на землі наступає мирний час, то ти зі страхом і тривогою чекаєш на нові обстріли.

Звичайно, це дуже страшно, коли ти не можеш передбачити, куди впаде наступний снаряд, у поле за 200 кілометрів чи у сусідній двір за 100 метрів.

Узагалі, в сучасному світі жити дуже страшно. Ті люди, які починали війну, не думали про наслідки, про те, що будуть робити самотні жінки з дітьми, в яких тато пішов на війну, щоб захистити їх. Що буде робити самотня мати, у якої єдиний син пішов виконати свій громадський обов’язок перед Україною?

Але у світі не без добрих людей. Волонтери збирають і передають речі першої необхідності, їжу, дитячі малюнки солдатам.

А скільки всього для мирних жителів окупованої території зробив Рінат Ахметов! Коли в Україні були скрутні часи, саме він допомагав з їжею людям, які цього потребували! Також у нього є свій Фонд допомоги дітям.

Я вірю, що колись цей суцільний жах скінчиться, і на Україну чекатиме світле майбутнє!