Наш двір засипаний осколками снарядів, а будинок від постійних вибухів тріщить по швах. Діти грають осколками, адже снаряди до нас прилітали не раз, город побили.

Особливо страшно було у 2015 році, коли снаряди над головами літали. Я впала й лежала, поки бомбування не минуло, а старша дочка в будинку з дітьми була.

Ми двічі намагалися виїхати й почати життя заново в іншому місці, але не змогли. Гроші почали закінчуватися, і нам довелося повернутися.

Ночі часто проводимо в коридорчику, де немає вікон і шансів на порятунок більше. Сідаємо з дітьми в рядочок і сидимо. Тріщини від вибухів у будинку величезні, були такі, що руку можна було вмістити.

Чоловік ще до війни загинув в аварії, я отримую на трьох дітей соціальну допомогу, але цього не вистачає. Ось-ось опалювальний сезон, а вугілля купити нереально, воно коштує більш ніж п'ять тисяч гривень за тонну. А дрова їздити збирати небезпечно, всюди літають снаряди або можна підірватися на міні. Мені дуже страшно.