«Люди вмирали навіть від звуку вибухів – серце не витримувало»

У 14-му році я їздила із сестрами до Слов'янська відпочивати. Ми приїхали другого квітня, а там почалася війна відразу після нас. Наприкінці літа й у нас почали поселятися солдати, стріляти. Не хочеться навіть згадувати.

Стріляли в нас. Газ пробитий, усі дроти тут були… Навпроти, то взагалі, ось така дірка була! І ми самі збирали, якась молодь позалишалася. У нас було 6-7 людей, які все ремонтували.

Чоловік у погребі, а я під навісом весь час була. Рахувала, скільки вибухів. Багато будинків, у які влучали… Є [такі], що й дах познімало, є побиті, і машини [побило].

Люди вмирали навіть від звуку вибухів. Є люди похилого віку, які не витримували ці вибухи, які сердечники. І вмирали – серце не витримувало. Страшно було.

Бувало, стояли в городі – і починається… Ми або прибирали, або пололи, як починається стрілянина. Й ось ми тоді ховалися.

Зараз військові лікарі нам допомагають, якщо кому погано. Он швидка стоїть – і туди звертаєшся. Вони нас возять і уколи роблять, і крапельниці. І якщо кому погано із серцем, вони теж допомагають, везуть у швидку.

З хлібом зараз допомагають військові, роздають пенсіонерам. Ми ж пів року, а хто й десять місяців пенсію не отримували.

Червоний Хрест тоді нам допоміг – давав пайки, і Рінат Ахметов відразу ж допомагав. Так що щиро дякуємо і тим, і Ахметову. Дуже дякуємо! Він через кожні три місяці й зараз нам дає допомогу: і борошно, і рис, і гречку, консерви, масло пісне. І воду нам дають безкоштовно по 10 літрів. Так що щиро дякуємо йому, що надає таку допомогу. Якби не допомога, навряд чи ми б вижили.

Хотіла б, щоб був мир – найголовніше. Усі в нас просять миру. Щоб не було цієї війни. Усі хочуть миру.