З початку війни із селища виїхала молодь, залишилися одні старі. У нас завжди є чим зайнятися у дворі: то посуд помити, то дров порубати. Усе треба робити самотужки, допомогти мені нікому. Чоловік загинув на шахті 25 років тому. Допомагали діти, але з початком війни вони покинули рідний дім.

Наше селище Керамік постійно під обстрілом. Недалеко від нас Авдіївка та Верхньоторецьке. По нас стріляли сильно. Мій сусід помер. Дерева по нашій вулиці снарядами порубало.

Я вже збилася з рахунку, скільки страшних ночей у підвалі провела. Але я не за себе боюся, а за маму свою 90-річну. Вона і війну пережила, і голод, але уявити не могла, що через 70 років усе знову повториться.

Наша хата під обстрілами уціліла, але потребує ремонту. Нам навіть думати про це не варто – усі наші доходи ми витрачаємо на ліки.