Я з родиною живу в Макіївці, у небезпечному через обстріли мікрорайоні Шахтарський. Тут всюди свистить, літає… Це просто страшно! За два з половиною роки біля нашого будинку майже ніколи не було тихо. Шибки трясуться, це ненормально все. По пів ночі не спимо, тому що вибухи постійно. Молодший боїться, ми, старші, уже звикли.

Мені 14 років, і я несу відповідальність за сім'ю, дбаю про найближчих – сестру, молодшого брата та бабусю.

Ми із сестрою Богданою – двійнята, Давиду п'ять років. Три роки тому мама померла від пневмонії. Після цього бабуся оформила опікунство на нас із сестрою. У Давида інший батько, він буває в нього на вихідних.

Звичайно, бабусі складно справлятися з трьома дітьми. Тому всі хатні справи ми із сестрою робимо самі. Я прибираю, можу за продуктами сходити.

Ми не перестаємо думати про маму, її підтримки нам так бракує. Сумуємо. З Давидом іноді важко, він такий вередун…

Виїхати з зони бойових дій у нас можливості немає. Тому живемо, підтримуємо одне одного в складній ситуації.