«Мені відірвало ногу, а дитина дивом цілою залишився»

Багатодітна мама Марія Гончарова під час страшного обстрілу Авдіївки ніби відчула, що потрібно терміново забрати наймолодшого малюка з ліжечка. Ще одна дитина ховалася за її ногами. Осколки влетіли в їхній будинок. Одним із них Марії відірвало ногу. Вона закрила собою дітей, і вони дивом залишилися живі.

Маленьку дівчинку я закрила своєю спиною. Вона була у мене на руках. А Варя стояла у мене в ногах. Мені відірвало ногу, а дитина цілою залишилася. Це чудо реально. Дійсно, є чудеса на цьому світі

Це було взимку 2014 року. Був звичайний день, нічого не віщувало небезпеки, тихо, спокійно. Готували їсти, прибирали. З дітьми мультики дивилися. Увечері почався обстріл. Але у мене не було ні паніки, ні передчуття, що щось трапиться. Єдине – дитина довго не засинала.

Мені відірвало ногу, а дитина дивом цілою залишився

Я Машу укладала в манеж, вона не хотіла спати. Прийшло відчуття, що треба забрати дитину. Згасло світло, був дуже страшний обстріл, свистіло, ревло, як ніби всі будинки просто сипалися. Гуркіт стояв на все місто.

Я прийшла, взяла дитину на руки, і в цю мить пролунав вибух. Четверо моїх дітей залишалися позаду мене. Троє були в передпокої, дочка у мене в ногах. В той момент я взагалі не думала про себе, я думала тільки про дітей.

Маленьку дівчинку я закрила своєю спиною. Вона була у мене на руках. А Варя стояла у мене в ногах. Мені відірвало ногу, а дитина цілою залишилася. Це чудо реально. Дійсно, є чудеса на цьому світі.

З Іваном було важко. Коли я попросила дитину встати, він встав – я побачила дірку в його нозі. Він просив про допомогу, говорив: «Мамо, мені боляче». У Колі теж був перелом ніжки, осколкова рана. Але мені боляче не було. Ти не відчуваєш ні болю, нічого. Просто на тобі велика відповідальність – у тебе поранені діти, і ти повинна хоч щось зробити для них.

Коли я втрачала свідомість, чула їхні голоси: «Мамо, не йди, чи не засинай. Мамо, нам боляче, будь з нами». І вже з останніх сил, коли пішов газ в квартиру, було дуже важко дихати. І ми з усіх сил просто намагалися кричати, кликати на допомогу.

Коли я прийшла до тями в лікарні, перший раз побачила, як чоловік плаче. Дай Бог здоров’я нашому хірургу Авдіївському. Він багато життів врятував, багатьом допоміг. Він плакав, він мене вмовляв, що потрібно жити далі: «У тебе діти, ти молода, встанеш на ногу». Або нога, або я. Там вже була конкретика, що треба було рятувати мене. Я дуже багато крові втратила. Люди здавали кров, дуже багато було донорів.

Допомога небайдужих людей, допомога Фонду Ріната Ахметова – це дуже велика допомога. І в плані ліків, і в плані оздоровлення. Мої діти були в Запоріжжі на оздоровленні, в Одесі. Для них це віддушина – можливість відволіктися від усіх проблем нагальних. Перший раз побачили море.

Я дуже вдячна Рінату Леонідовичу. Я дуже часто дивлюся його передачі, як він допомагає діткам. Немає таких слів, щоб сказати щось більше. Я просто хочу сказати спасибі. Дякую за дітей, дякую за мене. Дякую за допомогу, яку він надає, що він не кидає людей.

Я досі не звикла до того, що у мене немає ноги. У мене все болісно, все в депресії. Те, що раніше робила сама, я зараз не можу обійтися без допомоги. Навіть найелементарніше – в школу відвести, в садок відвести, забрати. Дуже мені хотілося б працювати. Бути в оточенні людей, щоб було з ким поспілкуватися.