Наше селище Верхньоторецьке – гаряча точка неподалік від Ясинуватої. Після двох років регулярних обстрілів люди тут залишилися без даху над головою. Мій будинок повністю згорів. Усе, що залишилося в мене: пенсійне посвідчення та паспорт. Будинок згорів до голочки, до палички.

Допомогли міжнародні організації будматеріалами та грошима для відновлення будинку. Я отримав 6000 гривень, але з такими коштами будинок не побудувати. Мені 88 років, я ходжу до селищної ради та прошу, щоб мені відбудували зруйноване житло.

Крім мене, у Верхньоторецькому є ще 184 адреси часткових руйнувань. А повністю знищені будівлі на самій лінії зіткнення не ремонтують, занадто небезпечно.

Я переїхав у батьківський будинок. Раз тут народився, то тут і буду доживати свої дні. У великому приміщенні лише одна тепла кімната; якщо опалювати всі, вугілля та дров на зиму не вистачить.

Газу немає, а прати та митися доводиться в дощовій воді. Тут же я сплю й тут же ледь не загинув від обстрілів. Тоді тремтіло все навколо, стеля не витримала й обвалилася на мене. Трошки зачепило.