Під завалами в нас, у Дебальцевому загинули сотні людей, а за всю війну жертв більш ніж 9,5 тисяч. Найстрашнішими були літо 2014 року та зима 2015 року. Є вулиці, де взагалі не залишилося вцілілих будівель. Є багато влучень у дах, там вікна розбиті. Рам узагалі немає. Наш будинок сильно зруйнований.

Я кинула все, узяла своїх трьох дітей і втекла від війни. Нам дали, як назвали тоді, «зелений коридор» і на пожежній машині всіх вивезли.

Але через брак грошей ми поїхали недалеко, зупинилися за 20 кілометрів від рідного міста, у дачному селищі на околиці Луганського.

Нам як багатодітній родині дозволили залишитися безплатно. Живемо ми тут третій рік із мамою, братом і сестрами. Усього нас 12 осіб.

Вирішили, що повертатися назад у Дебальцеве не будемо. Там краще нам не буде, ми тут уже почали з нуля.

Хоч і на новому місці не вдалося захистити дітей від війни. Луганське теж обстрілювали. Щоб захиститися від осколків снарядів, ми вікна закрили щитами.

Восьмирічна донька Світлана ніяк не забуде про бойові дії, окопи, бліндажі, військову техніку. Усе це вона бачила щоранку, коли виходила з дому, ішла до школи. Тут танк стояв, там інший стояв, а там уже третій…