Наш будинок стоїть на вулиці Південній. Після чергової мінометної атаки житло ледь не впало. Перебувати в ньому небезпечно. Ми навіть були змушені жити певний час у родичів.

Коли обстріли злегка припинилися, ми відразу ж повернулися додому. Але мої діти досі не можуть спокійно дивитися на побиті осколками стіни. А ще там досі висить календар за страшний 2014 рік.

На подвір'ї у нас досі можна знайти хвостовики від мін. Наводити тут лад просто немає сенсу. Атака може початися в будь-який момент.

Кажуть, за три роки війни в нас, у Гранітному, було поранено понад тридцять осіб, а загинуло дев'ять.

Зараз тут живуть люди, які приїхали з непідконтрольної території, орендують будинки. І головна умова – щоб було укриття, підвал якийсь. Щоб можна було сховатися там і перечекати обстріли.