Приїхали зі Славного в Новомихайлівку в жовтні, в 2014 році, тому що дуже сильний обстріл був. Ми місяць або півтора в підвалі жили. Нестерпно було в підвалі перебувати.

По-перше, дощі, холоди, діти мочитися почали від того, що застудилися, застуда. Їсти варити не було на чому, закінчився газ, який був про запас. На багатті біля підвалу варили їсти. Підвал маленький, протікає. Нам довелося виїхати.

Ми не знали, куди ми їдемо, у нас був «Москвич» - машина своя, старенька, але на ходу. Поїхали до сестри, вона раніше за нас виїхала. Побули тиждень. Потім знайома запросила в Новомихайлівку мене. В кухні, у неї на подвір’ї ми жили два місяці.

Потім знайшли будиночок. Він холодний. Кухня у дворі. Ми в кухні прожили два роки, потім цей будинок продали господарі. Нам довелося знайти собі інший будинок. Ну, живемо поки до весни.

Живемо по хаткам через те, що дітей в школу треба тут водити. Виходу немає. Пішки ми ходити не зможемо сім кілометрів, на велосипедах їздити – теж не вихід із становища. Транспорту вже немає свого. «Москвич» був старий, ми його продали.

Ми місяць жили в підвалі. Це нестерпно

Думаємо шукати будинок тут. Сподіваюся, що до весни знайдемо щось. Багато таких будинків, що не підлягають відновленню. Потрібні гроші, [щоб] ремонтувати і дахи, і двері. І без підлог тут є будинки.

Що у нас у Славному? До нас за будинок прилетів снаряд. Зруйнувався сарай від осколків, частково зруйнована покрівля будинку. У будинку стелі повідвалювалися. Вікна повилітали. Повставляли ми, звичайно, тому що сніг залітає в будинок узимку. Двері не годящі. Зробити можна було б, але з чого робити? Паркани порозліталися. Коротко кажучи, немає там нічого хорошого.

Тут у нас тільки свій диван і холодильник. Там же повиносили все, що можна було. Одна ванна залишилася, і то не знаю, може, її теж уже немає.

Війна сильно вплинула. По-перше, нерви. По-друге, сварки. В будь-якій сім’ї сварки бувають. Важко, звичайно. До війни працювали в нас у селі, була робота в колгоспі. Співмешканець працював, школярів возив на автобусі. Працював він і на комбайні, і на тракторі. І господарство тримали.

А зараз із Майєю пішли до школи – почалися військові дії, і все. Доводиться вештатися по хатах, як то кажуть. Важко жити. Роботи немає.

Дякуємо Рінату Ахметову, велике спасибі. Він дуже допомагає із самого початку. І борошно, і масло, і цукор. Це все найнеобхідніше, що він дає. Особисто для мене, для моєї сім’ї він дуже цим допомагає. Я вдячна йому дуже. За цукерки вдячна на Новий рік – так дітки раді.

Найскладніший період був у 2014 році, коли ми з дому поїхали. А зараз... Один рік у нас нормально пройшов, тому що з житлом було все добре. Ми якось не переживали вже дуже. А цього року дуже складно з житлом. Просто не знаєш, куди йти, куди кидатися, де знайти будинок. Будинок – ось у чому проблема. І співмешканець переживає, і я переживаю дуже за це.

Зі школою завжди складнощі. З фінансами складнощі. На одні дитячі, на переселенські гроші живемо. Потребуємо житла.

Мрія одна – швидше б закінчилися військові дії. Як-небудь відновити будинок, щоб автобус або якийсь мікроавтобус, щоб возити дітей до школи. І повернутися дуже хочеться додому. Удома краще.