«У нас у перший рік війни був голод»

Дитина боїться. Коли особливо сильно починають обстрілювати, звичайно, страшно. І вона від мене нікуди не відходить, боїться і за мене, і за себе. Хапає мене, щоб я поруч сиділа. І старша дочка поруч постійно сидить. Синочок мужніший, як чоловік поводиться.

У маленької доньки через нервовий стрес з’явився псоріаз. Тепер ми боремося. З’явився він у 2015 році, у березні. Боремося із цим псоріазом. Хоча кажуть, що він невиліковний, потрібні вітаміни, мазі. Ультрафіолет треба, а цієї лампочки взяти ніде.

У старшої доньки з народження катаракта правого ока. Щороку вона втрачає 2 % зору. І куди я тільки не зверталася, ніхто не береться за операцію.

Це наш третій будинок. Домовилася з людьми, вони пустили мене сюди. Сплачую тільки за комуналку.

Переїхали ми сюди у вересні 2016-го з дітворою, а в жовтні було влучання сюди, у дах теж. Добре хоч не снаряд, а просто болванка від снаряда. Розбила дах, димар, доводилося ремонтувати. Вікон немає, було влучання під паркан. На кухні теж немає вікна, усе плівка, всюди забито всілякими матеріалами, дошками...

Втратили і будинок, і всі плани на майбутнє. У перший рік війни діти взагалі ніде не вчилися, тому що дуже сильні були обстріли. Втратили рік. Зараз усе тут дитина наганяє, але все одно це не свої школи. Малу воджу на інший кінець міста до школи.

Я роботу втратила в Донецьку. Важко. Я коли працювала, у мене був аванс, була зарплата. Я якось виживала з дітьми. У мене завжди була і ковбаска їм на бутерброди, і все. Зараз, звичайно, це рідко. Це раз на місяць, як я отримаю як малозабезпечена, я їм куплю смачненького. Ну, а потім вже годую тим, що є. Борошно, масло потрібні постійно, тому що випічка, пиріжечки якісь. Ну, ось так годую.

Мене рятує допомога Ріната Ахметова – борошно, масло, цукор. Крупи, каші ми варимо постійно. Паштет на бутерброди. Дітвора у мене бутерброди вранці намастить – і вже перекусили з чаєм. Уже щось поїли.

Дякую, що така організація є. Багато це значить. Можна хоч якось прожити. Ми виживаємо із цією допомогою. Інакше я не знаю, що було б. У нас у перший рік війни був голод.

Сподіваємося, що скінчиться війна вже скоро. Кожен раз чекаєш-чекаєш, щоб вона швидше скінчилася, щоб нормально вже облаштуватися. Уже жити на одному місці, ремонтуватися, влаштуватися на роботу. Щоб діти спокійно вчилися, як раніше до війни, ходили до школи. Щоб хоча б заспокоїлися, припинили стріляти.