Ніна Іванівна разом із чоловіком виховала онука, від якого й дізналась про початок війни. До нього вона й виїздила, коли у Миколаєві було небезпечно

Я родом з Черкаської області. Вийшла заміж, переїхали в Миколаїв. Донька старша розбилася на машині, залишилися дитина. Ми з чоловіком виховували онука. Чоловік помер, я зараз я одна. Звісно, важко жити одній. Пенсія невелика. 

Звечора ми стояли на порозі з сусідкою, потім пішли додому, я лягла спати. А серед ночі був сильний вибух, і онук зателефонував мені з Черкас, сказав: «Бабуся, війна почалася!». Ми сиділи з сусідкою в тамбурі. 

Їсти нам привозили, і гуманітарна допомога була. Велика проблема тільки з медикаментами: я діабетик, а таблетки мої дуже дорогі.

На початку березня я виїжджала до брата у Вінницьку область, а зараз вже повернулася додому. Я зателефонувала брату, він нас з невісткою відвіз на вокзал, ми звідти поїхали на Одесу, а звідти вже потягом в Вінницю, потім побула там. Потім поїхала в Черкаси до онука.  

Війна є війна: переживаєш, щоб дім не розбили, щоб було куди повернутися. А потім сусіди зателефонували і сказали, що наш будинок розбили.

Я приїхала додому,  а у нас в будинку всі побиті вікна, сьомий під’їзд взагалі розбитий, а в нас на цю сторону тільки вікна були вибиті. А сама квартира – ні. Вікна спочатку забили, а потім я найняла людину і мені відремонтували вікна. 

Я сподіваюсь, що до кінця літа все це закінчиться.