Олена Івановська була на сьомому місяці вагітності, коли покинула Станицю Луганську, що обстрілювалася. Рік сім'я блукала чужими квартирами, а потім вирішила повернутися додому.

Це було 14 червня 2014 року, приблизно о пів на четверту ранку. Ми прокинулися під звуки вибухів, вже тряслася земля. Зібралися, взяли сумку, гроші, паспорт та поїхали. Сіли на останній поїзд, що йшов Луганськ. За кілька годин розстріляли та розбили залізницю. Виходить, ми останній момент встигли виїхати.

Я виїжджала на сьомому місяці вагітності. За рік ми повернулися. Втомилися поневірятися по квартирах, віддавати гроші чужим людям. Дім є дім. Ти знаєш, що у своєму будинку ти заплатиш краще за комунальні послуги. І город свій, і зі свого городу продукти усі.

Батьки втратили роботу ще 2014 року, вони й досі не на пенсії. Взимку було особливо важко, коли батьки залишилися без роботи та ціна на газ підскочила. Ми заощаджували на всьому. А не топити ніяк не можна, бо дитина маленька.

Від обстрілу ми особливо не постраждали, а от сусідам збоку дісталося. І вікна вилітали, і половина паркану впала. Ми й досі чуємо, що десь точаться вибухи.