Ми весь час проживали у Невельському, але зараз перебираємось до Первомайського. Хотілося б кудись подалі, але ні з чим. Під час останнього обстрілу [у листопаді 2021 року] наш будинок сильно постраждав, тепер стоїть без даху, вікон, дверей. Ми жили там із чоловіком. У нас двоє дітей, одна донька у Києві, а друга тут. Тепер ми попросилися жити до людей і нас пустили.

Жили нормально, виховували дітей, дали їм освіту. Таке було наше життя без війни (плаче). А зараз що згадати? Зараз ми шоковані. Почали бомбардувати серед ночі.

Про те, що почалася війна, ми дізналися по телевізору, а потім за вікнами почули гуркіт танків. До цього часу до нашого будинку не потрапляло, але під час останнього обстрілу потрапляння було прямо до будинку. Ми були всередині. З дідусем затиснулися в куточок і сиділи там до самого ранку.

Два роки ми сиділи без світла та води. Я не могла оформити пенсію. Ми ходили до солдатів, просили у них хліба та води. Для нас надзвичайно велику роль відіграла гуманітарна допомога. Першим допоміг Фонд Ріната Ахметова, а згодом був Червоний Хрест. І ми трохи почали жити. Велике їм спасибі, звісно.

Я вже нічого не знаю (плаче). Вже ні про що не мрію. Ми йдемо в чисте поле, у нікуди. Пенсія дві триста, 35 років стажу. Що я можу? Я діабетик на інсуліні. Два місяці тому перенесла інфаркт. І тут така трагедія сталася…

Нам сказали, що навесні житло відремонтують. Нам усім так сказали. Вже дощі пішли. Зараз все протікатиме в будинок, почне гнити. Що там робити до весни? Я б там уже не хотіла жити, боюся туди їхати.