[Фонд Ріната Ахметова] був першим, хто відгукнувся на мою біду, більше ніхто.

Я була повністю погоріла. Ні речей, ні продуктів – нічого не було. Я залишилася на орендованій квартирі у Вугледарі.

І мені надіслали лист: «Отримайте, будь ласка, від Ріната Ахметова допомогу». Ми всі ревли. Усі 162 людини, які отримали допомогу.

Коли я залишилася сиротою, мені було два з половиною роки. Батьки були військові, жили в тому місці, куди їх відправляли по роботі. Вони служили в льотних військах у Ленінграді, а потім їх відправили в Алма-Ату. Пізніше вони були залучені до будівництва центрального Байконура, але трапилася велика аварія і тоді загинуло 48 осіб, серед яких були і мої батьки.

У мене залишилося шість братів. Зараз знову така ж історія повторюється, ми виживаємо. В Алма-Аті був завод, із крихти робили асфальт. Нас відправили допомагати. Так я познайомилася зі своїм Анатолієм Васильовичем, його по комсомольській путівці прислали допомагати з Кам’янця-Подільського.

Він був електриком, працював з телефонами й радіо, а я закінчила торгово-економічний. Ми познайомилися, одружилися, народили трьох дітей. Від заводу я отримала квартиру й залишилася тут. Брати всі роз’їхалися, один – у Ленінград, інший – у Підмосков’я, один – на Владивосток. Я вирішила залишитися тут.

Ми не очікували, навіть не думали, що таке може бути... Саме за два-три дні до цього хлопців забирали в армію, ми думали, що це йдуть навчання.

Я жила на четвертому поверсі, мій будинок був крайнім від поля. І цю картину мені було добре видно. Я телефоную сусідці й кажу: «Підемо подивимося, як наші дітки вчаться нас захищати». А вона мені: «Що ти чудиш! Там стріляють у посадку. Там рвуться снаряди!»

Але я вийшла на вулицю. Напевно, Боженька врятував мене й моїх дітей. Я кажу: «Ходімо на вулицю, посидимо на лавці». Вийшли, а тут снаряд влучив у лоджію, пролетів через зал у велику спальню й повис на балконі. Старші чоловіки почали кричати: «Раптом воно вибухне!» Ми викликали поліцію і сказали, що в нас така ситуація.

У мене після цього стався перший удар – ішемічний інсульт. Ноги віднялися. Сім місяців пролежала паралізована. Спасибі дітям, що мене не залишили, вони зі мною були і є.