Мешканка окупованого Бердянську покинула місто, коли вороги почали ходити по домівках

Я була на зміні на роботі – працювала реанімаційною медсестрою кардіореанімації. Тоді наше відділення працювало як госпіталь, де було дуже багато людей. Мені потрібно було по черзі йти в «брудну» зону. Я пішла переодягатися і почула один вибух, потім ще один. Почала дзвонити рідним. На щастя, з ними все було добре. Потім, коли зміна закінчилася, нас з роботи не відпускали. Ближче до обіду відпустили і я поїхала додому. Було дуже дико дивитися, як люди бігають з повними візочками по супермаркету та скупляються. Ми зібралися  у батьків і сиділи чекали новин. 

Окупанти почали ходити по дворах зі зброєю. Я досиділа до літа, та вирішила їхати з сином. Ми виїжджали п'ять діб – ось така була величезна черга. Було таке, що ми в полі ночували зі своїми дівчатами-співробітницями. Стояли у селі, потім на декілька ночей просилися до людей у селі переночувати. 

Коли підійшла наша черга, все речі - сумки, рюкзаки, чемодани, машину – все перерили. Забирали окремо ноутбук, який я везла, щоб дитина займалася, планшет, телефон.

Все це потрібно було перевіряти. Потім ми поїхали далі, а батьки залишилися у місті. Сказали, що це їх дім і вони будуть чекати на нас.

Я знаю, що зараз у Бердянську немає того, що потрібно. Я передавала мамі необхідні ліки. Запасів в неї до кінця січня, а потім я не знаю, як їй передавати. 

Знаю, що наша лікарня на даний час працює.Людям, які там залишились, також потрібна допомога. Забезпечені лікарні не дуже добре.

Коли я виїжджала, то думала, що війна закінчиться навесні. Навчальний рік у дитини дійде кінця, і може ми поїдемо додому.