Ми самі із Пологів. У нас до війни все було: робота була, квартира була. Все було добре: жили, планували. Але так сталося, що потрібно було виїхати. 

У перший день ми почули сирени. Наш мер почав щось публікувати, розповідати, що війна. Потім щось прилетіло, десь в центрі почалися якісь заворушки, а потім ми вже чули це все. Росіяни заїхали десь числа 4 березня.

Ми бігали в підвал, і зв’язку не було на той час. Світла не було, води не було, ми не знали, що буде з нами, коли ми виїжджали. 

Ми виїхали 6 березня, тому що там почалося вже дуже страшне. Ми навіть не уявляли, куди їдемо. Приїхали до Запоріжжя.

Дуже зворушило, коли нас прийняли чужі нам люди: взяли нас до себе додому. Просто так принесли продукти, речі. І коли ми по дорозі зупинялися десь ночувати, то також нам сильно дуже допомагали. Звісно, це все вражало приємно.

Зараз у нас роботи немає, нічого немає, і взагалі невідомо: що з домом, що з речами. Взагалі нічого не відомо. Головне, щоб війна скоріше закінчилася.

Коли перестануть це все робити, вбивати, коли наші прогонять їх, тоді і війна закінчиться.