Загребельна Марія Ігорівна, учениця 11-А класу Ліцею інформаційних технологій, м.Кам’янське

Вчителька укр. мови та літератури Вишницька Тетяна Іванівна

«ВІЙНА В ДОЛІ МОЄЇ РОДИНИ»

Сигнал повітряної тривоги... Вже на автоматі я вдягаю теплий спортивний костюм, похапцем кладу ID-картку до тривожної валізки та переходжу в коридор. На цей раз тривога застала мене під час підготовки до самостійної з біології, тому в руках – ще й підручник. Сідаю на вже облаштоване до цих реалій сучасності місце – стілець за двома стінами. Сирена замовкає, а я вимикаю музику в навушниках та ховаю їх: під час тривоги важливо чути кожен звук.

У цій повній тиші чується лише тихеньке “бр-р-р” – звук холодильника за стінкою. Цікаво, а якби холодильник умів говорити, що б він розповів про мою сім’ю та цю кляту війну? Так, так, саме холодильник. Як на мене, то погляд зі сторони більш точно описує події. У цей момент я, неначе головна героїня казкової історії Льюїса Керрола, опинилась у зовсім іншому всесвіті.

– А пам’ятаєш 24-е? – звернулась я до холодильника.

– Звісно. Твій ранок тоді розпочався зі слів батьків: “Марічко, прокидайся! Розпочалась війна...". Ти, звісно ж, не повірила, – продовжував продукт інженерної думки. – За звуками я зрозумів, що ти підійшла до столу, взяла телефон та почала гортати стрічку новин. Повне розуміння ситуації до тебе прийшло, коли побачила відео про “специальную военную операцию”.

– А що я відчувала тоді? – знову запитую я.

– Коли ви з сім’єю підійшли до мене снідати, ти була дуже схожа на мене – така ж тепла зовні, але всередині – холод. Холод від нерозуміння, що робити та навіщо це випробування випало на твою долю, – як старий знайомий, промовив холодильник.

– Що цей день означає для мене?

– Цей день – початок нової реальності, яка чимось нагадує американський фільм про апокаліпсис, у якому головні герої завжди виживають завдяки знанням та витривалості. Мені так добре закарбувалось у пам'яті, як ти так само, як і зараз, сиділа за стінкою і згадувала розповіді прабабусі: як відрізнити, куди “летить” (в тебе чи побіля) і як пережити окупацію.

– Що ти скажеш, як змінилось життя нашої родини з того страшного дня? – допитуюсь у свого нового друга.

– Ох-х, тут багато про що можна казати. Ви стали більш уважними до оточуючих. Пам’ятаю, як полиці в магазинах ставали порожніми, тоді вам вдавалось трішки скупитись, але до мене ці продукти не потрапляли, ви відносили їх сусідам: тій жіночці з паличкою з п’ятого, дідусеві з сьомого, що завжди шумно майструє годівнички для птахів. Тут варто згадати і як змінювався ваш музичний настрій – від Скрябіна “Давай виключимо світло і будем мовчати” до прояву патріотизму “горить, палає техніка ворожа”.

– Як ти думаєш, що мене найбільше приголомшило за цей час?

– Я пам’ятаю, як вперше ти почула роботу ППО, а подумала, що “прильот”. Такого переляку я ще ніколи не бачив у твоїх очах, хоча батьки тобі пояснили, як відрізняти звуки ППО від “прильотів”. Тоді ж ти вперше зібрала тривожну валізу, але її наповнення… У мене до тебе лише одне запитання: як довго ти збиралась жити у наметі з феном, палицею “Лікарської”, праскою та вирівнювачем для волосся десь у лісі в Закарпатті, куди ти так збиралась?

– Ой, і не згадуй, – із сарказмом відповіла я. – Ти не знаєш, що там була ще косметика та парфуми, які мені подарувала тітка на день народження, а от усі документи залишились у шафці.

– А що ти розумієш під поняттям "мир" сьогодні? – спитав мене холодильник.

– Мир – це коли не вмирають люди через бажання одного нелюда, усі живуть у злагоді, а при непорозуміннях вирішують питання словами, а не зброєю.

– А я відразу зрозумію, що настав мир, – пробурмотів холодильник.

– Як? – поцікавилась я.

– В мені не буде вільного місця, адже ви з мамою наготуєте різних смаколиків для зустрічі усієї великої родини та друзів, – відповів білий.

– Ти маєш рацію. О, три коротких – відбій! – виголосила я. – Дякую тобі, холодильнику, за розмову!

Неначе живий, холодильник у відповідь щось буркнув, а я пішла продовжувати підготовку до самостійної.