Микола Королюк тихо жив у рідному Слов’яносербську доти, доки туди не прилетіли снаряди. Чоловік думав, що вдасться знайти мирне життя в сусідньому селищі, де він наспіх купив квартиру, однак обстріли були і там.

До війни я жив у Слов’яносербську. Була робота, усе було. А як почалася війна й почали стріляти, я виїхав звідти.

Коли почали бомбити, бігли хто куди міг. Стільки людей там повбивало... На моїх очах загинули чоловік і жінка. Там осколки повідлітали, мені теж торохнуло по ногах.

Будинок, у якому я раніше жив, рознесло. Він не підлягав відновленню, тому я поїхав у Новотошківське. Раніше я тут бував, на риболовлю їздив, а як бомбити почали, я тут квартиру купив всього за 1000 гривень. У мене саме були гроші.

Пізніше в Новотошківському теж стріляти почали. Зараз практично щодня лунають вибухи, у мене тут теж уже чотири рази вікна міняли та тричі двері вибивало.

Мрію, щоб життя було нормальне.