Ось на схилі віку випало пережити війну, яка розкидала моїх дітей і онуків по різних місцях. Добре вже те, що біля мене моя молодша дочка. Працює вона в нашій місцевій лікарні медсестрою.

Лікарня вже третій рік не опалюється. Газ як перебили на початку війни, так його і немає досі. Вона, бідна, намерзнеться на роботі, що потім вдома не може відігрітися. Адже будинок цей треба якось нагріти, натопити піч. Вугілля дороге, дрова теж. Купити треба чимало, щоб зігрітися.

Зарплата в дочки невелика, моя пенсія – те ж саме. Але ж крім цього треба ще і поїсти, і ліки купити. А ціни на те й інше ростуть, як на дріжджах. Як можна вижити в таких умовах? Та ще й комуналка, тобто світло теж подорожчало і далі дорожчає.

І якби не гуманітарна допомога Ріната Ахметова, було б дуже й дуже важко. Не так просто піти й купити ту ж пляшку олії або 2-3 пачки макаронів, крупи якоїсь, борошна. Що не кажи, а допомога добра нам, людям, які живуть з копійки.

Я дуже вдячна Рінату Ахметову за те, що він із самого початку війни піклується про нас, малозабезпечених пенсіонерів, та й не тільки про нас. Вдячна волонтерам, які не шкодують свого часу та сил на те, щоб хоч якось допомогти нам, тим, хто потребує уваги.

 Дай Боже їм усім здоров'я та довгих років життя. Сподіваюся, що незабаром закінчаться бойові дії, буде мир на нашій землі. Бо вже не витримують нерви, немає жодних сил дивитися на це. Набридло ховатися в підвалах, набридло здригатися від різних вибухів. Здоров'я і без того неміцне, зовсім стало погане, і не тільки в мене.

Люди стали нервові, злі. Багато хто повиїжджав і боїться повертатися. Адже всі люди по-різному реагують на те, що відбувається. Але надія, все-таки, ще не вмерла, що скоро все налагодиться.

І дай Боже, ще раз хочу повторити, щоб люди, які нам надають допомогу, були здорові та щасливі. Довгих їм років життя.