Росіяни щотижня обшукували будинки людей в окупації. Шукали хлопців і чоловіків з ТРО, перевіряли навіть ліжка хворих людей

Ми з Миколаївської області - село Галаганівка Баштанського району. У мене є донька, зять, онука. Мама психічно хвора.

Донька - медпрацівник, у Херсон на роботу їздить. Коли нас окупували, вона продовжувала працювати. Але ми, проводжаючи її, кожного дня потерпали від страху: не знали, чи повернеться вона ввечері після роботи додому.

Росіяни шукали хлопців з ТРО. Приходили рано вранці щотижня, нишпорили по всій хаті, обшукували навіть ліжко хворої мами, зятя роздягали, дивилися, чи немає на ньому наколок і слідів від бронежилета. Побачили жовті стрічки, які онучці в садочку подарували за перемогу в якомусь конкурсі, і змусили їх прибрати, щоб не було жодної символіки, пов'язаної з Україною. Це було дуже боляче, принизливо, важко і страшно.

Діти мої двічі намагались виїхати, та їх не випустили. Черга машин стояла від нашого села й аж до сусіднього. Росіяни сказали вертатися назад - погрожували БТРами давити та розстрілювати.

Води в нас не було і світла, поки нас не звільнили. Хто мав генератор, набирали людям воду. Ще ми ходили до кринички. Там і худобу поїли. Харчі не завозили. Хліба не було спочатку. Трохи якогось привозили, ми забирали, сушили. Потім почали на Херсон їздити під обстрілами. Привозили борошно, цукор, крупи. Дорого, звичайно, все було, але ми купляли, бо треба було щось їсти. Люди ділилися одне з одним. Так і виживали.

Онучка в ніч перед тим, як нас звільнили, вийшла у двір і почала співати «Біля тополі калина», а потім «Незламну». Я їй казала, що не треба співати, бо як окупанти почують, то буде біда. А коли вже наші хлопці зайшли, то онучка підійшла й питає: «Бабусю, а тепер можна співати?». Вона бігла до наших хлопців і так обіймала українського солдата, що він почав плакати. Дуже ми їх чекали і дочекалися. Тільки тоді ми стали вільними. А зараз що ті окупанти роблять із нашими областями? Снігурівку обстріляли. Люди тільки почали оговтуватися, і знову все почалося.

Скоріш би це все скінчилось. Шкода наших хлопців. Мого племінника вбили в Лисичанську, він воював. Двоюрідний племінник теж воює зараз. Дуже хочеться, щоб мирні люди і воїни не гинули, щоб наша країна була вільна, відродилася, щоб був мир.