Схоже, деякі росіяни були певні, що йдуть рятувати українців. Та окупанти були шоковані заможністю людей на територіях, які вони прийшли захопити

Я виросла в селі Афанасіївка Миколаївської області, вийшла заміж у Юр'ївку, тут і живу.

Ми вдома були 24 лютого. Почули якісь незрозумілі звуки. Зателефонував двоюрідний брат чоловіка, питав, що робиться. Вони під Миколаєвом живуть. Не вірилося, що росіяни таки на нас напали. Але вже на початку березня окупанти великими колонами їздили по території нашого району. Це було жахливо!

Нас перевіряли постійно. Росіяни поводились так, ніби вони тут господарі. Та з іншого боку вони недалекі - дивились на мікрохвильовку й казали: «Відчиняй сейф». Я підприємництвом займаюся довгий час. У нас будинок великий, двір на троє воріт, велика присадибна ділянка. І от мені у всі ворота стукають і питають: «А соседи ваши где?». Кажу: «Це все наше». Дивуються: «В смысле – все ваше?» 

Вони шукали зброю, авторитетів місцевих та неугодних їм людей, щоб встановити свій порядок. Вважали себе людьми вищої касти. А найцікавіше, що під час першого обшуку вони дійсно вірили, що прийшли нас «освобождать». Так мені й говорили.

Я казала тим росіянам: «Я прекрасно живу. У меня есть зарплата, дети. У меня все было очень хорошо, пока вы не пришли». А вони мені: «Как это – все хорошо? Мы же пришли вас освобождать».

До нас приходили разів п’ять чи шість. Як ротація – так нові й приходять із перевірками. По горищах лазили, по підвалах, по будинках. І ніяк не могли зрозуміти, чому ми змушуємо їх роззуватися.

В Снігурівці не було води. Добре, що був трактор сільської ради. Чоловік із сусідами пригнали його додому, взяли бочки в магазині і возили воду. По харчі в Херсон їздили.

Наші діти виїжджали з окупації, а ми не поїхали. У нас батьки похилого віку у сусідньому селі. Ми не могли їх залишити, ходили до них пішки під обстрілами. Вони без нас би просто не впоралися, адже пенсії вони через «Укрпошту» отримували, тому лишилися без виплат на довгий час. Було важко, звичайно, через постріли постійні та перевірки, але ми все пережили.