Моя історія  розпочалася ще у 2014 році. Я з села Зелене Поле Донецької області, з Волноваського району. Війна мене застала у 2014 році у Донецьку. Там я вийшла заміж, у мене було двоє дітей. Ми жили у себе в квартирі. Влітку 2014 ми переїхали з Донецька у моє рідне село до батьків. Думали, що нестабільна ситуація швидко завершиться, але цього не сталося. 

Ми зрозуміли, що у Донецьк більше не повернемося. Чоловік, корінний мешканець Донецька, сказав, що при новій владі жити не буде. І ми залишилися у моєму селі. Нам дали порожній будинок, і ми вісім років там мешкали. Діти пішли до школи, дитячого садка. Все було добре. У нас було господарство: вісім одиниць великої рогатої худоби. 

Спокійне життя закінчилось 24 лютого 2022 року. У нашому селі ми залишались до останнього через тварин. 16 квітня почалися перші обстріли. Спочатку ми навіть не зрозуміли що відбувається. Паніки особливої не було, ніхто нікуди не виїжджав. Нічого не працювало - магазини стояли порожні. 

Одного разу ми поїхали всією родиною у сусіднє село до батьків чоловіка. Почули вибухи. Коли повертались, на нашому блокпосту військові сказали, що туди краще не їхати, бо там був обстріл, є жертви. Коли нас пропустили, ми побачили відірвані руки і ноги, я дітям руками закрила очі, і ми поїхали додому. Назустріч уже їхали машини на евакуацію. У нашому селі було чотири влучання, і ми вже не знали, куди їхати: повертати додому, чи розвертатися у зворотньому напрямку. 

Вирішили повернутися додому і зібралися виїжджати. У цей же день 16 квітня ми виїхали до родичів. Сиділи, чекали що буде далі.  

Ми ще поверталися, доїли корову. А потім почалися такі сильні обстріли, що ми зрозуміли: більше додому не потрапимо.

Наше село обстрілювалось з усіх боків. Згодом ми дізналися, що наш будинок згорів дотла. Тепер ми живемо у Дніпрі. Важко було знайти житло за помірну ціну. Чоловік працює, а я займаюсь дітьми. 

У Дніпрі до мене дуже гарно поставились лікарі, коли потрібно було лікувати зуби. Взяли мінімальні кошти, розуміючи нашу складну ситуацію. 

Я стомилась тікати від "русского міра". Дуже чекаю на закінчення війни і на нашу Перемогу. Дуже хочу повернутися в український Донецьк.