Хтось страждав від обстрілів, до когось росіяни дісталися особисто

Я зі Снігурівки, це Миколаївська область. Ми з чоловіком пенсіонери, мені 69 років.

Коли почалась війна, нас бомбили з літаків, ми в підвал бігали. Доця з онуком із нами жили. У приватному секторі недалеко від нас більше 20 будинків зруйнували. Стріляли щодня. Росіяни розтягнулися танками по всьому полю, направили дула в бік наших будинків, прямо у вікна. Потім почали у двері стукати в усі квартири, перевіряти документи. Грабували аптеки, будинки; що хотіли, те й робили. Тут такий жах був, що й не передати!

Ми самі прибирали біля своїх будинків.

Одного разу дівчата наводили лад біля під'їзду і сіли на лавку відпочити, а росіяни кинули біля них міну – трьох розірвало на шматки, а четвертій відірвало ноги.

Росіяни приїхали відразу, почали збирати в пакети частини тіл тих нещасних людей. Казали: «Як же це сталося? Ми ж сюди не стріляли…»

Доня з онуком виїхали і почали мені дзвонити, плакати, казати, щоб я теж виїжджала, бо тут буде так само, як і в Бучі. Я у квітні виїхала до них на захід України. Повернулась аж у грудні. Чоловік усю окупацію пробув у нашій квартирі. Нам вікно вибило, він якраз спав на дивані, і уламки на нього посипалися. Слава Богу, живий залишився, і будинок цілий.

Росіяни знущалися над людьми.

Наша сусідка вийшла подзвонити сину, він на фронті. Чеченці й росіяни забрали її, побили, познущалися й кинули в підвал.

Через день інші два хлопці-росіянина забрали її звідти, привезли в мікрорайон, випустили й сказали тікати. Мовляв, повернуться ті, то взагалі її вб'ють.

Коли вже тікали окупанти, вони все палили: житлові будинки, організації. Усе розграбували: у людей забирали машини, техніку побутову.

В окупації не було нічого: ні води, ні світла. Люди пили технічну воду. Ціни були високі на харчі. Ми перераховували гроші зятю, а він їх передавав чоловікові - як могли, так і допомагали.

Ми з чоловіком зідзвонювались крадькома - люди ховалися, щоб поговорити телефоном. Ми з ним домовлялися, о котрій годині будемо говорити. Якось я у телеграм-каналі побачили новини про те, що Снігурівку визволили. Кажу чоловікові: «Біжи подивися, уже на площі наш прапор повісили!» Люди зустрічали наших воїнів, раділи, плакали.

А на Великдень по Снігурівці випустили ракети С-300. Дві через нас пролетіли, а десять у нас упали: знищили дві школи, будинок культури, лікарню. Була школа в нас нова, а тепер нема. Дуже шкода. І сьогодні біля кладовища кинули снаряд.