Жила і живу в Петрівці. І дочка, і син нікуди не їхали. Нам нікуди їхати. Тому, коли була війна, ми знаходилися тут, в підвалах ховалися, коли стріляли. Чоловік помер у 2016 році. Стріляли, летіли снаряди - у нього стався обширний інфаркт. І все, поховали.

Онук вчився в щасті і пішки туди ходив. Автобуси не їздили, а вчитися треба. Страшно за нього нам було! Не дай Бог нікому.

Зараз ми начебто змирилися або звикаємо до стрільби. У мене в 2014 році, коли їздила бронетехніка, будинок тріснув. Дах прибивали гвоздиками і скручували дротом шифер. Так і стоїть досі.

Онук ходив пішки в Щастя на навчання