Я служив священником у Маріуполі. З першого для війни в церкві ми приймали людей. Обстріли були дуже сильні. Було важко бачити, як руйнується місто та гинуть люди. Я не міг це усвідомити.

У церкві були запаси їжі, і ще продукти приносили люди. Опалення було на дровах. Ми змогли вижити й потім виїхати. Підвалу у церкві не було. Люди розміщувались під стінами і вікнами. Хто де міг, там і жив. Ми були на кордоні між лівим та правим берегом. До нас приходили і ті, хто евакуювався з міста.  Люди грілись, ночували, та йшли далі. У мене був генератор, тож люди могли зарядити телефони.

Коли війна дійшла до мого району, військові мені порадили евакуюватись. Я знайшов тата, який живу в іншому районі й забрав його.

Довелось виїжджати через Росію, а потім - через Європу. Зараз я сподіваюсь лише не мир. Хочу, щоб війна закінчилась.