Мені 72 роки. Я живу в селі Павлівка Баштанського району Миколаївської області.  Вісім місяців провела в окупації. Не отримувала пенсію – голодувала. Ішли бої, тому сиділа в підвалі. 

Цілий рік не було світла. Воду набирала з криниці сусідки. У листопаді нас звільнили. У лютому з’явилися електрика й вода. 

Досі неспокійно. На Великдень був обстріл. Загинула дівчинка з нашого села і хлопчик з Василівки. Їм було по 18 років. 

Я переживала за синів і доньок. Вони не виїжджали. Одна донька мешкає з п’ятьма онуками в Оленівці. 

Мені чути, як бомблять Херсон. Учора над нашим селом кружляли літаки, тому я ночувала в підвалі. О другій годині ночі були потужні вибухи. По селу страшно ходити, бо ще не все розміновано. Особливо за селом небезпечно. 

Хочеться, щоб війна закінчилася, щоб люди могли спокійно жити, щоб ніхто не гинув.