Над нашим будинком літали гелікоптери. Три доби ми були без зв’язку. Виїжджали п’ятого березня: зібрались за 15 хвилин, сіли в свою машину, посадили дітей, кішку і виїхали до Запоріжжя. Дорогою блукали, бо світла не було.

Ми всі боїмося один за одного. Поки батько був в окупації, ми не знаходили собі місця. Змогли його забрати тільки через місяць.

Моєму племіннику шість років, я забрала його до себе. Ми ховалися в одній кімнаті, там згодом вибило вікна. Зараз в Запоріжжі, коли волає сирена, він шукає цю кімнату.

Весь світ нам допомагає, я сподіваюсь, що скоро буду вдома, навіть без дверей і даху. Скоро ми будемо святкувати нашу Перемогу!