Софіч Вікторія, 9 клас, Одеський ліцей № 4 Одеської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тур Світлана Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

На календарі -жовтень 2024 року, а у мене ще тягнеться ранок 24 лютого 2022. Десь люди планують майбутнє, ведуть усміхнених дітей до школи, відпочивають з друзями в затишних кав’ярнях, закохуються та одружуються.

А в мене виє сирена повітряної тривоги, небо затягнуте чорним димом від влучання ворожої ракети.

Десь мої однолітки гуляють охайними заквітченими вулицями, а наші дороги розквітають кривавими вибухами, десь сміються та радіють новому дню, а наші усмішки стерті сльозами, розчавлені душі заклякли від болю.

Для мене , як і для мільйонів українців, війна почалася з вибухів о п’ятій ранку. Непорозуміння, розгубленість накрили липкою хвилею і просякли кожну клітинку мого тіла. Страх, як важка пітьма, наповнював мене зсередини, паралізовуючи відчуття на волю. Потім почалися нескінченні телефонні дзвінки знайомим, рідним, друзям.

Наступного дня я з мамою та приятелями, рятуючись від обстрілів, виїхали до Кишинева, старша сестра та бабуся залишилася вдома, а тато пішов на війну добровольцем.

До цієї хвилини стоїть у мене перед очима багатокілометрова черга біженців на молдовському кордоні. Заплакані діти з улюбленими іграшками в руках, змучені закам’янілі обличчя їхніх матусь, знесилені бабусі й дідусі, замотані в ковдри, хто в інвалідному візку, кого попід руки ведуть рідні. Це була нескінченна жива ріка людського страждання, болю та відчаю. Кожен з цих людей мав свою мрію, спілкувався з друзями, жив звичайними людськими радостями. І тепер водночас кривавий та безжальний вирій війни розірвав їхні родини, розтоптав їхні сподівання, спаплюжив їхнє щастя.

Я на власні очі побачила, як СТРАШНИМИ кривавими кроками йшла війна моєю країною, залишаючи за собою тільки смерть, сльози та руйнування.

Через два тижні ми з мамою вирішили вернутися додому. З телефонних розмов із сестрою та бабусею ми зрозуміли, що вдома бурлить якесь інше незрозуміле та незнайоме життя. Друзі моїх батьків збирають гуманітарну допомогу для підрозділу, в якому воював мій тато. Спочатку вони возили їжу, воду, одяг та інші речі, необхідні для облаштування життя в окопах. А одного разу вони купили і перегнали на передову автомобіль, щоб було чим вивозити поранених та хворих у шпиталь. Ми збирали одяг, взуття, шкільне приладдя і навіть меблі для біженців з Херсонщини та Миколаївщини.

Було дуже тепло на серці від того, що я можу комусь допомогти, що я маю можливість долучитися до такої великої та важливої справи.

Я була шокована тим, як швидко люди усвідомили своє місце в цій війні, самоорганізувались, як злагоджено та впевнено кожен робив свою справу. Я зрозуміла – нас не здолати! Поневолити можна тільки покірних та безголосих. А наші люди – завзяті й непохитні, безстрашні й милосердні, відчайдушні й доброзичливі. Хіба таких переможеш?

Нам хотілося бути з ними разом, відчути цю неймовірну згуртованість та підтримку. Саме в цій єдності я знайшла сили для відновлення.

Згодом відновилися онлайн заняття у школі. Нарешті я почула впевнені рідні  голоси своїх друзів. Це були маленькі яскраві краплинки щастя, що відігрівали мою зморену тривогами душу

Моє життя назавжди поділене на «до» і «після» війни.

Воно не буде таким безтурботним, як раніше, проте я навчилася цінувати будь-яку мить свого життя, радіти сонячному ранку, споглядати, як кружляє метелик над квіткою, слухати безтурботне цівкання ластівок за вікном і дякувати Богу за кожну тиху ніч без обстрілів.

У мене лише одна заповітна мрія – прокинутися вранці і почути жадану фразу: «Війна закінчилась. Україна перемогла».

Молімося, люди всієї планети, за мир в Україні, бо коли мільйони душ бажають чогось одного – це неодмінно здійсниться. Я вірю в нашу перемогу. Наша поранена країна обов’язково підніметься з руїн, широко розправить сильні крила і полетить у щасливе майбутнє вільним соколом.

І коли перед вашими очима в чистім небі промайне білокрилий птах, знайте, що це свята душа безстрашного українського воїна кружляє дозором над рідною Батьківщиною.