На вулиці спека, +38 градусів, а в нас ані краплі води. Ні нам, ні корові нічого дати. У мене у дворі своя свердловина, але востаннє воду з неї діставали десять років тому.

Така ситуація в усьому селі. У деяких колодязях вода є, але до вживання вона не придатна. Домашні тварини від такої води хворіють. Щоб їх напоїти, випрати та помитися, ми збираємо дощову воду.

Урожай у нас висох, у землі тріщини, нічого ніде не росте. Ми живемо від дощу до дощу. Точніше, не живемо, а виживаємо. До того ж щоночі ховаємося в підвалах, тому що поруч лінія фронту.

У нас з’явився сильний страх, ми заїкалися й не могли говорити після обстрілів. Думали, кінець нам прийшов.

Постійні стреси підкосили здоров’я всім. І без того невеликі пенсії люди витрачають на ліки. На їжу залишаються копійки.