Ганна (10.05.1991 – 13.03.2022) і Дмитро (15.04.2012 – 13.03.2022) Панасенки
Вони, як і всі українці не просили багато — бодай мирне небо над головою. Ганна мріяла вийти на роботу, дати гідне виховання сину, влаштувати особисте життя. 9-річний Діма чекав на свій день народження, перший ювілей. Хлопчик мріяв про велике свято. Проте прийшла велика війна, що забрала радість, мрії й життя…
“Мені наснилась Аня, коли я ще не знала про їхні з Дімою загибелі. Вона просила квіти для свята. Тож я уві сні збирала їй букет, брала 5 роз, а в у мене на очах виростала шоста. Так постійно. Тоді Аня сказала мені збирати парну кількість квітів, це якраз те що потрібно.” – зі сльозами на очах ділиться подруга сім’ї Марія.
Як виявилось пізніше, наснилось це саме перед днем народження вже загиблого Діми.
Сім’я загинула під завалами будинку 13 березня близько 9-ої ранку внаслідок авіаудару. Ганна з Дімою знаходились у підвалі, проте не врятувались… Двоповерховий дім рухнув на жінку з дитиною.Коли діставали тіла загиблих з-під руїн будинку місцеві чоловіки виносили жінку з сином, ридаючи й відмовились ховати загиблих, не витримували…
Ганну з Дмитром поховали у дворі власного будинку. Зараз матір дівчини хоче перепоховати доньку з онуком на лівому березі Маріуполя на Троїцькому цвинтарі. Однак служби ритуальних послуг ДНР вимагають великі кошти за місце на кладовище, відмовляє у послугах місцевим.
Кіт сім’ї з першого дня живе на могилі Ганни та Діми, не відходячи. Сусіди намагались забрати й приручити до себе, однак тваринка продовжує повертатись до місця поховання власників.
Історію передано до Музею порталом «Букви»