Ми повністю втратили своє житло і майно, яке мали, наше життя наче обнулилося. Був страх за життя дитини. В надії на швидке закінчення війни, ми ще півтора місяці після повномасштабного вторгнення знаходилися вдома, у своїй квартирі в Бахмуті. Але бойові дії з кожним днем були все ближче. Наша дитина більшість часу проводила у шафі в коридорі. Адже ми проживали на 9-му поверсі і боялися йти у підвал, боялися, що не встигнемо. Дуже страшно було, коли ворожий винищувач пролітав прямо над нашим будинком і здавалося, що це останні секунди нашого життя. Перебуваючи в місті Бахмут під час бойових дій, була нестача продуктів харчування, тому що авто з продуктами часто не доїжджали до міста: хтось боявся, а когось на блокпостах завертали і не пускали до міста.

З собою ми мали змогу взяти тільки документи, декілька речей і небулайзер для дитини. За день до виїзду з міста Бахмут тато дитини зайшов на балкон, у цей час за його спиною був сильний спалах від ворожої ракети, а потім гучний вибух, усе це сталося на очах дитини. Цю ситуацію син, на жаль, часто згадує.