Найбільші труднощі виникли внаслідок вимушеного переїзду з рідного міста, виникла необхідність все починати спочатку: житло, місце роботи, місце навчання для дитини. У Донецьку залишилися батьки, бабуся і хворий на брат. Неочікувано помер батько і мати залишилася з братом сама: вона сама мусила доглядали за ним, йому був 31 рік. Я не могла приїхати, бо не було можливості в'їзду на тимчасово окуповану територію. Потім брат захворів на ковід, і протягом тижня помер.

Це була велика біль для нашої родини – за півроку не стало двох найрідніших людей. Для мене і зараз найболючіше те, що я не можу навідувати матусю, не можу разом з нею поїхати відпочити. Зараз вона у Донецьку, доглядає за 84-річною бабусею. Але я вірю, що прийде час і ми з родиною повернемося до батьківської хати, до матусі, до рідного улюбленого міста, міста троянд, міста працьовитих шахтарів, териконів, мого міста Донецьк.

Ми з дитиною переїхали у Дніпро. Був страх за життя дитини, невизначеність майбутнього. Дитина дуже лякається, коли у місто прилітають ракети…