Сьогодні мирно, а завтра знову брязкають, не знаєш, чого очікувати. У мене в будинку від вибухів подекуди порушилися стіни, треба все перекласти. Я не можу купити цемент, бо завтрашній день туманний і темний. До війни був живий батько – усе було, як за кам’яною стіною. У 2018 році він помер, я залишився сам.

Живу з дружиною в батьківському домі. Наш будинок пошкоджений, він на лінії розмежування, там стріляють, тому я там не показуюсь. Багато хорошого й цінного пропало. Задовго до цього приготував усе обладнання – у нас два підвали. Як починають стріляти, нам залишається тільки забігти туди – і все.

З одинадцятого числа, із самого першого дня, коли почали бахати, я забрав дружину й вивіз в Ялту. Там пересиділи, поки не звільнили Мар’їнку, у серпні ми повернулися.

У нас була зруйнована територія біля будинку, дах, жодного цілого вікна не залишалося. Тут теж тричі міняли скло, рами були пробиті, четверо дверей поставив, поміняв на пластикові. Усе було побито осколками. А тепер стіну потрібно перекладати. Я і в своєму будинку все перекладав, прибрав усі пошкодження, замінив вікна на металопластикові. Тут навіть усередині було пробито осколками.

Вода пішла цілодобово, а до чотирнадцятого вода була тільки годину, із восьмої до дев’ятої ранку. Купували воду за гроші. А в чотирнадцятому стала йти цілодобово.

Відчували себе в безпеці, поки до кордонів не почали підганяти озброєння й техніку. Тепер чую, що біля Чернігівської області [підганяють техніку], в інших місцях теж. Тепер став відчувати себе в небезпеці. А перед цим ніби все було нормально.