Рощіна Олександра, 10 клас
Городоцький ліцей N3
Вчитель, що надихнув на написання есе: Перфільєва Наталія Вікторівна

Війна. Моя історія

Життя – це те, що трапляється з нами саме тоді, коли в нас зовсім інші плани.
Джон Леннон

У нас теж були плани. Але не йшлося там про втрату рідних, страждання у полоні, поневіряння окупації. Наші батьки, матері, старші брати та сестри не планували брати до рук зброю. Війна назавжди змінила життя українців.

Двадцять четверте лютого, 03:59. Прокинулася від страшного гулу. Брязкіт гусениць. Вибухи. За хвилину до четвертої години ранку моє життя змінилось назавжди. У кімнату вбігла бабуся. "Сашо, ти чула? Усе добре?", - занепокоєно запитала , тремтячими руками намагаючись зателефонувати мамі. Та вона вже примчала до нас. Принесла документи та аптечку, зібрані за три хвилини. Перший день окупації був нескінченним, а першу нашу ніч ми провели у підвалі міської дитячої лікарні. Нічого не знали, тільки чули і бачили, як запускали «Гради» у бік Шилової Балки, Херсона, Миколаєва. Той підвал був ненадійним укриттям, але там ми були не самі. Так нам було спокійніше.

Впродовж перших двох тижнів люди намагалися запастися продуктами. Ще працювали деякі супермаркети. Містяни намагались врятувати вікна, заклеївши їх скотчем. Вечорами місто огортала суцільна темрява. Так промайнув березень. До кінця місяця у місті почали з'являтися символи «Z» і «V».

Що було у квітні я не пам'ятаю. Він випав з мого життя. У травні вже трішки звиклася з думкою , що ми в окупації , але повсякчас вірила, що за нами прийдуть, що нас не покинули. Декілька разів на тиждень « виходили у люди», тобто магазин. У травні нам повністю вимкнули сотовий зв'язок та інтернет. Ми залишились без джерел інформації. Довгими вечорами ще дивилися доступні українські канали.

Літо 2022 року було жахливим, найгіршим у моєму житті. У місті побільшало російської наволочі, їхні погляди були сповнені ненавистю, люттю та бажанням захопити все, що бачать очі. Огида, зневага, агресія - емоції, які наповнювали кожну клітинку мого тіла. У цей період я залишилася майже без подруг. Дехто поїхав, дехто обрав позицію «какая разніца». Тому спілкувалася тільки з мамою та молодшим братиком.

У серпні стався випадок, який не забуду ніколи. Коли вам говорять, що під дулом автомата життя пробігає перед очима як стрічка в кіно, то це не так. Я ставала максимально зібраною, стискувала щелепу, пильнувала поглядом за кожним рухом ворога. Найбільше хвилювалася за маленького брата, який стояв поруч, і про те, що запобіжник на зброї знято.

Ще один момент назавжди закарбувався у моїй пам'яті. Пекуче сонце, топиться асфальт, стукіт серця і тремтячі рухи наркомана-військового... Після цього ми поїхали з міста до моря. Але це не принесло полегшення, бо я постійно бачила ворожих солдат, відчувала їхні погляди. Хотілося сховатися, затулити вуха, щоб нічого не чути і не бачити.

Вересень став місяцем тяжких роздумів, що робити далі? Мені бракує слів , щоб описати своє ставлення до початку осені. Ми розуміли , що потрібно виїжджати, але не думали, якими тортурами стане сам виїзд. Ще жевріла надія , що все закінчиться так само швидко, як і почалося. Та почастішали « прильоти» по ворожих позиціях, у повітрі стояв запах спалених трупів і резини. Моя родина вирішила залишити рідну домівку. Двадцять дев'ятого вересня розпочався наш шлях . Ми виїжджали через Василівку. Діставшись умовного кордону між окупованою частиною та «сірою зоною», стали у чергу. Кілометрову шеренгу із 450 машин із людьми , виснаженими окупаційним режимом. Плакали маленькі діти, помер старший чоловік … Не всім вдалося виїхати . Ворог перетворив нас на вигнанців з рідної землі. Ми втікали від неволі, від триколорів...

Усі плакали, відчувши нарешті себе вільними, і були гордими, що не зламались та залишились патріотами України. Я досі згадую вулички Нової Каховки, свій дім. Моє серце завмирає від різких звуків або телефонного дзвінка незнайомого абонента. Та я вірю, переконана у тому, що настане день, коли повернусь у рідне місто, пройдусь його вулицями , центральною площею, над якою майорітиме жовто - блакитний прапор України.